Притча про невидимі нитки

У далекому місті, де люди завжди поспішали і майже не помічали одне одного, жила жінка на ім’я Марта. Вона працювала на ринку, продаючи тканини, і часто спостерігала за людьми, які проходили повз.

Одного разу до неї підійшла маленька дівчинка з брудними руками й обірваною сукнею.
— Тітонько, — тихо сказала дівчинка, — мені дуже холодно. Ви не дасте мені хоча б шматочок тканини, щоб зігрітись?

Марта уважно подивилася на дитину. Замість того, щоб віддати їй залишок тканини, вона дістала зі свого лотка найкрасивіший відрізок – м’який і теплий, яскраво-блакитного кольору.
— Ось, — сказала Марта, загорнувши дівчинку в тканину. — Цей колір нагадуватиме тобі небо, яке завжди над нами, навіть коли його не видно.

Дівчинка подякувала і побігла. Відтоді Марта більше її не бачила.

Минуло багато років. Одного дощового вечора, коли ринок уже зачинявся, до Марти підійшла молода жінка. Вона тримала в руках великий букет польових квітів.
— Ви мене не пам’ятаєте, — сказала вона. — Але багато років тому ви дали мені теплу тканину. Я замотувалася в неї кожного разу, коли мені було холодно й страшно. Вона стала моїм щитом у світі, що здавався ворожим. Завдяки вашій доброті я повірила, що є люди, які готові допомагати просто так. І тепер я хочу подякувати вам.

Марта усміхнулася й відповіла:
— Мила, ти не мені дякуй. Доброта – це як невидима нитка. Вона проходить через нас і тягнеться далі до інших. Ти вже продовжила її, чи не так?

Молода жінка кивнула, стискаючи квіти. Вони обидві зрозуміли: кожен добрий вчинок – це нитка, яка з’єднує серця і ніколи не рветься.

Ця притча нагадує, що навіть маленька доброта може змінити чиєсь життя і простягнути нитку, яка з’єднує всіх нас у цьому великому світі.