Притча про силу жіночої підтримки

Одного ранку до старого мудреця, що жив високо в горах, прийшла жінка. Вона була стривожена, очі її були повні болю.

— Отче, — звернулась вона, — мій чоловік утратив справу свого життя. Він усе вкладав у неї — час, душу, сили. Але тепер усе зруйновано. Його очі згасли, руки опустилися, серце мовчить. Він став тінню себе. Скажи, що мені робити? Як йому допомогти?

Старець на мить замислився, а потім запитав:

— Скажи, доню, що робить жінка, коли в домі темно?

— Вона запалює світильник, — відповіла вона.

— А якщо вогню немає?

— Шукає, чим розпалити: сухі гілки, іскру, подих…

Старець усміхнувся:

— Твій чоловік зараз — дім без світла. Він не бачить дороги, не відчуває тепла. Але ти — та, що може стати іскрою. Не переконуй, не тисни, не жалій. Будь поруч. Готуй йому чай, мовчи з ним, коли він мовчить. Дивись на нього з вірою, навіть коли він сам у себе не вірить. Іскра любові, терпіння і твого спокою запалить його світильник знову.

— І це все? — здивувалась жінка.

— Ні, доню, це не все. Це головне.

Мораль:
Коли чоловік втрачає світло в собі, жінка може стати тим, хто ніжно запалить його знову. Не силою. А присутністю, вірою і любов’ю. Бо навіть найсильнішому потрібен хтось, хто скаже поглядом: “Я вірю в тебе. Навіть зараз.”