За всю ніч очей не стулила, тому що у доньки різалися зуби. Заснула лише під ранок, але вже через пів години прокинулася від криків на кухні. Чоловік кричав: “Дві баба цілими днями вдома сидять, а за єдиною працюючою людиною тарілку помити не можуть.”

Коли моя дружина була на останніх місяцях вагітності, вона запропонувала пожити у її мами під час декретної відпустки. Рита сказала, що в цей час нашу квартиру можна буде здавати, адже додаткові гроші не завадять. До того ж допомога по догляду за дитиною їй теж не завадить. Мені ця ідея здалася цікавою, адже теща живе одна у двокімнатній квартирі і теж була не проти.

Пройшов місяць, як ми жили разом у мами моєї дружини. За цей час наше життя поступово стало перетворюватися на кошмар. Людмила Андріївна весь час сидить удома, бо вийшла на пенсію. Щодня вона дає нам настанови з приводу того, як потрібно жити та виховувати дитину.

Теща схиблена на чистоті, тому відразу ж помічає порошинку і це не перебільшення. Тому якщо вона бачить хоча б маленький безлад, то відразу ж закочує скандал. Я намагаюся не лізти в перепалки, але ситуація стає все гірше і гірше.

Кілька днів тому я повернувся додому дуже пізно, поїв сам і залишив після себе брудну тарілку. Наступний день почався з криків на всю квартиру з приводу того, що в мийці лежить брудний посуд. Ще Людмила Андріївна назвала мене неохайною людиною і заявила, що зі мною неможливо жити.

Це було останньою краплею. Я на емоціях назвав тещу істеричкою, яка збожеволіла. А потім ще додав: «Я єдиний, хто працює в цій родині. Невже так складно помити мою тарілку без криків? Крім мене, всі решта весь час сидять вдома. Є у вас совість взагалі? Щодня я на роботі, щоб прогодувати вас! »

Людмила Андріївна була в шоці, а на кухню прибігла моя дружина і сказала, що я розбудив нашу дочку.

А після цього прошипіла: «Ти ж знаєш, як мама любить порядок! Ти що не міг тарілку цю нещасну помити? »

І тоді прийшла моя черга обімліти. Я думав, що дружина стане на мій бік. Адже вся ця ситуація абсурдна. Але в результаті я ще і винуватим виявився. Не знаю наскільки мене ще вистачить. Я і так погоджуюся на будь-який підробіток, щоб удома перебувати менше. До того ж квартира Людмили Андріївни не особливо схожа на дім. Я за весь час не чув там жодного доброго слова. Постійно якісь претензії та обурення.

А ще теща постійно нагадує, що ми живемо у неї. І що? Я повністю плачу за комунальні послуги, вирішую всі проблеми в побуті. Невже я заслуговую, щоб до мене так ставилися? Може хтось знає, як знайти спільну мову з тещею? Порадьте!