З Ганною ми жили 17 років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, в основному заробляв гроші я. Одного разу дружина сказала що поїде на заробітки за кордон. Ганна часто приїжджала додому, привозила гостинці. Так минуло 10 років, а Ганна й не думала повертатися жити в Україну. Одного разу я зустрів Валентину і щиро закохався.

З Ганною ми жили 17 років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, в основному заробляв гроші я, Ганна шила одяг у місцевого невеличкого підприємця. Але робота була така собі, чесно кажучи, бо коли не було замовлення, то дружина і місяць могла сидіти вдома, чекаючи роботу.

Одного разу замовлень вже майже два місяці не було, тоді дружина сказала, що поїде з подругою на заробітки за кордон. Її колежанки з роботи, давно туди їздять, заробляють гарно, жодна після того не повернулася на роботу, а більшість там і досі працюють.

Я, чесно кажучи, з тих чоловіків, які проти того, щоб дружина їздила на заробітки, адже навіть мого заробітку цілком вистачало для нормального життя, а вдома ми тримали чимале господарство, тому й вдома роботи вистачало у Ганни, було б бажання.

Але вона завжди була жінкою з характером, ніколи ні в чому не прислухалася до мене.

Коли Ганна поїхала в Італію, нашій доньці було 16 років. Ганна часто приїжджала додому, привозила гостинці, купувала доньці гарний одяг, щодня вони вдвох їздили в місто, влітку на море. Дружина грошей вдома ніколи великих не залишала, говорила, що відкладає їх у себе.

Роки минали, ми вже доньку вивчили, заміж видали. Щиро кажучи, Ганна нашій Оксанці дуже допомогла, зараз гроші збирає на квартиру. Але від мене вона зовсім віддалилася, чужим я став їй.

Весь цей час я постійно просив її повернутися додому, але вона вже так звикла жити в тій Італії, що постійно намагалася придумати якусь причину, аби не жити в селі. То на навчання доньці найкраще зібрати потрібно, то весілля шикарне, щоб пів села запросити, то квартиру велику в центрі міста. А коли ж для себе жити, роки то швидко збігають. Я ж теж гроші заробляю, хоча менші, звичайно. Хай би освіта була не найкраща, весілля не найшикарніше і на квартиру маленьку потихеньку б відкладали, але жили б усі разом, сім’єю. Але ж ні.

Так минуло 10 років, а Ганна й не думала повертатися жити в Україну. Я сумував, що життя моє зовсім не склалося, а потім зустрів Валентину. Вона давно розлучена, син живе окремо, спокійна така жінка, добра. Ми стали спілкуватися все частіше і, з часом, я зрозумів, що це та людина, якої мені не вистачає поряд.

Я щиро покохав. І вирішив, що теж маю право на своє щастя. Зразу сумнівався, думав, що скажуть люди, а потім зрозумів, що хочу бути поряд з Валею, хочу, щоб на старості років була поряд хороша та надійна людина

Ввечері зателефонував Ганні, все розказав їй. Хата моїх батьків, вона до неї нічого не доклала, тому нехай живе у великій квартирі з донькою. А ми господарюватимемо з Валею.

Наступного ранку у мене на порозі вже була донька. Вона говорила, що я не маю права так чинити з мамою, вона для нас старається і лише вона має бути господинею в моєму домі. Та я вперше твердо сказав доньці, що мене вже багато років немає в їх житті, чому я маю жити так, як вони мені говорять. Я доросла людина і сам маю все вирішити.

Донька пішла, а я задумався. Не знаю, як мені далі бути. Розумію, що якщо розлучуся з Ганною, то зруйную сім’ю, але ж ми з нею вже давно чужі люди. Не знаю, чому вона прислала доньку. Хіба через хату?

Як мені правильно вчинити, щоб потім не шкодувати? Я знаю, що Валентина теж мене кохає, вона погодиться вийти за мене заміж. Але чи варто змінювати зараз так своє життя, адже ми вже не молоді?