Якось мій шеф почув, що у мене не вистачає грошей на дитяче харчування для малого. Борис Андрійович підійшов і попросив у мене ключі від моєї машини. Я простягнув їх йому, а що було робити?

Знайшов я недавно нову роботу. Не дуже вона мені подобалося, бо зарплатня не велика, але кращої альтернативи все одно не було.

Через кілька днів на моїй новій роботі я вийшов з кабінету, щоб поговорити з дружиною по телефону. У компанії це не дуже віталося, але я використав час кава-тайму.

Поступово наша розмова з Оленкою перейшла на підвищені тони. Дружина була в розпачі, тому що наші заощадження пішли на переїзд в нове місто і знімання квартири, в авансі їй відмовили, а моя зарплата повинна нарахуватися через два тижні. Нам не було на що заправити мою вантажівку, щоб я міг розвезти товар, але найнеприємніше, що ми не могли купити потрібне дієтичне харчування для нашого маленького сина.

Повз якраз проходив мій шеф Борис Андрійович.

Він зупинився і вибачився за втручання, і попросив ключі від моєї машини, пославшись на термінову поїздку. Заправку пообіцяв за рахунок фірми. Я вимкнув телефон і мовчки простягнув ключі. А що мені було робити?

Через кілька годин він повернув мені ключі, а коли я сів в кабіну машини, то побачив на сусідньому сидінні п’ять упаковок саме того дієтичного харчування для дітей, про яке говорив з Оленкою. Стрілка показувала повну заправку бака, а на панелі приладів лежало 200 доларів. Шеф сказав, щоб я вважав все це підйомними при вступі на роботу, і порадив не накопичувати проблеми, а ділитися ними з ним, щоб швидко все вирішувати.

***

Я вперше зіткнувся з таким підходом керівника до своїх підлеглих. Я викинув з голови думки шукати більш оплачувану роботу. Адже відносини в колективі не менш важливі, ніж висока зарплата, до того ж заробіток в більшій мірі залежав від мого старання, і я роблю зараз все, щоб гідно заробляти і забезпечувати мою родину.