Я втекла вночі, коли він спав. Чому вночі? Не знаю, хотілося бути з ним до останнього, та й потяг вирушав приблизно в цей час. Я залишила лише записку «Коханий, я йду від тебе. Благаю, не шукай мене. Пробач”. Тільки зараз я розумію, скільки любові і болю було вкладено в ці слова

З Іваном ми познайомилися в одному з приміських кафе Одеси. Тоді мені було сімнадцять. Він працював офіціантом, а я … я стала постійною відвідувачкою того самого кафе. Це був гарний роман. Спочатку ми просто посміхалися одне одному. Я дарувала йому загадкові погляди, а він мені – білі троянди. Я просто по-дитячому посміхалася, а він водив мене на море вночі. Все тривало недовго. Та й наші стосунки ще розвинутися до ладу не встигли, – потрібно було повертатися додому. Я пам’ятаю кожну мить нашого прощання. Він обіцяв, що буде чекати мене в наступному році. Буде чекати.

Через рік я повернулася. Він чекав мене. Ми бачилися щодня, загоряли, купалися, ходили на дискотеки, в кіно. Навіть коли ми просто сиділи ввечері на пляжі, а над головою в зоряному небі вибухали сліпучі нитки салюту, я відчувала себе найщасливішою дівчиною в світі.

Він дарував мені ніжність, ласку, любов, турботу, а я подарувала йому себе. Одного разу він просто запропонував мені пожити у нього деякий час в Одесі. Мої батьки, та й знайомі моїх батьків, які з нами відпочивали, були від нього взахваті, тому заперечувати не стали. Нам легко було разом. Почалося нове життя.

В Одесі я продовжила навчання, почала працювати. І начебто все складалося чудово. У мене було все: квартира, своя машина (Ваня влаштувався на хорошу роботу), ніжність, ласка, турбота, а головне – кохана людина. Коли всі знайомі вже твердили в один голос, що час би уже нам одружитися і мати дітей. Ось тоді-то мій маленький Палац щастя і любові зруйнувався десь у мене в душі. І все життя пролетіло перед очима. Адже воно так відрізнялося від того життя, яким я живу зараз.

На секунду мені здалося, що шлюб – це болото, яке затягне мене, і я не встигну зробити те, що почало так повільно, але стрімко валитися. Падали мрії. Їх було дві: серйозна журналістика і довге щасливе сімейне життя в Норвегії. Вані в цих планах не було.

Думки долали мене. Всередині щось кричало, що мій курортний роман занадто затягнувся і що час бігти.

Я завжди тікаю, коли мені дуже добре. Напевно, від страху, що все це скоро закінчиться. А цю хмару щастя хотілося залишити в серці назавжди.

Я втекла вночі, коли він спав. Чому вночі? Не знаю, хотілося бути з ним до останнього, та й потяг вирушав приблизно в цей час. Я залишила лише записку «Коханий, я йду від тебе. Благаю, не шукай мене. Пробач”. Тільки зараз я розумію, скільки любові і болю було вкладено в ці слова. Але мрія і любов до подорожей кликали мене все голосніше, при цьому заглушаючи відчайдушний крик серця.

Я досягла свого. Я стала успішною журналісткою. Почала працювати на одному з норвезьких каналів. І ось знову машина, квартира, любов і ніжність, турбота і успішна робота. Так, я проміняла любов на роботу. Напевно, в той момент я задумалася, що ціна виконання бажань вище, ніж ми думаємо. Я заплатила за них душею і серцем, бо душа моя залишилася в Одесі, а серце у Вані. Ми були одне від одного далеко, але я все одно відчувала, як він мучиться, відчувала, що він шукав мене. Шукав у батьків, друзів, подруг не знайшов.

Що змусило мене до нього повернутися знає тільки Бог і моє серце. Одного разу я просто включила кіно «Ирония судьбы или с легким паром». Я завжди любила класику, а особливо цей фільм, який ми колись дивилися з Іванком, лежачи на дивані і, захоплюючись грою акторів.

Слова того славнозвісного вірша зі страшною силою врізалися в моє серце. Я прокинулася хвилин через десять. Вся в сльозах і з криком «Іванко, я люблю тебе!» вибігла на вулицю, зловила таксі і мчала в аеропорт. Ефір в той день відмінили. А в голові спливали тільки обривки фраз.

«Одна помилка в житті, може коштувати всього життя», – колись казав мені тато.

Зараз я їду в поїзді до Одеси. Тепер я знаю, що розум може підказати чого слід уникати, і тільки серце каже, що слід робити. І я слухаю своє серце, воно шепоче: «Він все ще кохає тебе і все пробачить».