Я пішла від чоловіка з двома дітьми – надоїли його постійні авантюри

Пізній зимовий вечір. Мої малі діти вже сплять. Раптом дзвінок на мобільний. Невідомий номер. Все одно беру трубку. Мені повідомляють, що чоловік застряг у болоті, не може виїхати, потрібна допомога. Телефон у нього розрядився. У голові снуються різні думки:

-Хух. Що робити? Надворі глуха ніч. Вітер свище в кронах дерев.

А раптом це шантаж? Раптом мене хочуть розвести?

Куди він знову поперся? Дорога там навпростець хороша, асфальтована. Знову шукав пригод, а я маю думати, як його рятувати. Ех…

На вулиці холодно. Ще замерзне. Треба щось робити…

Дзвоню до батьків. Їхні телефони мовчать.

-Сплять, звичайно. Вже пів дванадцятої. Пізно.

Набираю телефон ДСНС. Вони вислуховують мене і відповідають, що одна машина на виклику, інша – зламана. Чекайте до ранку.

-Куди до ранку – замерзне в болоті!

Дзвоню евакуатору, номер якого знайшла в інтернеті. Піднімає слухавку. Пояснюю ситуацію. Він не хоче нікуди їхати вночі. Я зі сльозами його вмовляю. Він хвилю мовчить і погоджується, але за подвійну плату і з умовою, що я покажу йому місце.

Дзвоню своїм батькам, щоб приїхали – побули з дітьми. Викликаю таксі і їду назустріч евакуатору.

Дорогою довелося ще вислухати всі обурення і залякування водія евакуатора:

-Чого він туди поперся? Поряд асфальтована дорога. Ще самі перекинемося…

Я мовчала. Сама готова була задати ці питання своєму чоловікові, що вже вкотре влипає в авантюру.

Врешті фари намацали в темряві машину. Але щасливо виїхати нам не судилося – надто глибоко сидів у болоті. Треба було дочекатися ранку.

Втрьох сидимо в кабіні евакуатора – гріємося. Знову дзвонимо в ДСНС. Вже майже світає.

Проснулися батьки чоловіка, побачили мій виклик, передзвонили. Кажу, що треба допомога. Сидимо в болоті – замерзаємо. На вулиці 0 градусів.

Вже сьома ранку. Їде трактор нас рятувати. За ним плететься машина батьків чоловіка. Везуть гарячий чай і пледи для зігріву.

Ми вдома. Я дуюся і мовчу. До мене підходить свекор і тихенько каже:

Ти, Тетяно, мусиш пильнувати свого чоловіка. Він за натурою добрий, не п’є, а от авантюри любить. Мама постійно його контролювала. Він любить так встрявати через дурощі.

-Але ж я йому не мама, а дружина. Мені є кого контролювати і без нього – народила двох дітей.

Можливо, я б забула цю історію, коли б вона не повторилася ще два рази. Так, ми розлучилися. Для мене авантюри чоловіка послужили уроком, що дітей треба виховувати так, щоб у дорослому житті їх не треба було контролювати.