Я людина не жадібна взагалі-то, але моя сестра виявилася зовсім не такою як я. Зовсім скоро нам потрібно буде вступати в спадок. І ось до мене в гості заїхала моя сестра. – Прийшла з тобою поговорити. У тебе ж є вже власне житло. Може, ти напишеш відмову від квартири батьків, щоб я могла її на себе оформити

Я в сім’ї старша дочка. Коли мені було п’ять років, я втратила свого рідного батька. Пройшов якийсь час, мама вийшла заміж знову. І у неї народилася дочка, моя молодша зведена сестра. Мій новий батько був дуже хорошим, дбав про мене як справжній батько. Але свого рідного тата я не забувала. Незважаючи на те, що він помер, коли я була ще маленькою, я все одно любила його і люблю завжди. Часто я спілкувалася зі своєю бабусею, його мамою. Але вона померла, коли мені було шістнадцять років. І мама сказала мені, що бабусина квартира тепер буде моя.

– Даша, ти розумієш, що у бабусі більше не було онуків, ти в неї була одна.

– Так я знаю.

– Вона була мудрою жінкою, тому свою квартиру заповіла тобі.

– Я їй дуже вдячна за це. Виходить, що я можу переїхати в ту квартиру?

– Ні, поки що ні. Коли тобі виповниться 18, то зможеш там жити, а поки що ти будеш з нами.

Залишалося небагато часу до мого повноліття.

Все так і сталося. Відразу ж після свого дня народження я переїхала в бабусину квартиру.

Скромна однокімнатна квартирка була не самою шикарною. До цього я жила в квартирі краще. Але це було неважливо, адже тепер це мій власний куточок, а цього було більш ніж достатньо.

Через п’ять років трапилася серйозна трагедія. Ніхто не міг передбачити такого, це було дуже несподівано для нас з сестрою. Мама з вітчимом померли. Це був найважчий період в моєму житті, але потрібно було жити і рухатися далі. Молодшій сестрі вже виповнилося вісімнадцять років. Вона жила весь час з батьками, тому після їх загибелі залишилася в їхній квартирі. Батьки були ще молоді, щоби писати заповіт, тому нам потрібно буде самостійно вирішувати питання зі спадщиною.

І ось минуло пів року з дня смерті наших найближчих людей.

Я людина не жадібна взагалі-то, але моя сестра виявилася зовсім не такою як я. Зовсім скоро нам потрібно буде вступати в спадок. І ось до мене в гості заїхала моя сестра.

– Вітання. У тебе тут так добре, затишно.

– Так, намагаюся. Але цій квартирі далеко до батьківської.

– Ось про це я і прийшла з тобою поговорити. У тебе ж є вже власне житло. Може, ти напишеш відмову від квартири батьків, щоб я могла її на себе оформити.

– Ти думаєш, що можна просто забрати собі квартиру, а зі мною навіть не поділитися?

– Ну, у тебе ж є квартира, а у мене немає. Буде правильніше залишити мені цю. До того ж тато був тобі не рідний.

– А до чого тут це? Моя мама купила ту квартиру ще тоді, коли вони з вітчимом не були знайомі. А він любив мене, так само як і тебе. А у мене квартира маленька. Ти думаєш, що я буду все життя тут тіснитися, поки ти будеш сама в трикімнатній шикувати?

– Сестричка, я і не думала, що тобі квартира дорожче рідної сестри. Мені здавалося, що ти мене любиш. А ти через квартиру так злишся тепер.

– Якраз таки навпаки. До нашої розмови я хотіла віддати тобі більшу частину спадщини. Але тепер я розумію, що нехай буде все по закону. А просто так віддавати тобі свою частину я не буду.