Тато вийшов до поїзда, щоб зустріти Ніну, допомогти нести важку валізу. І тут на нього чекав сюрприз – Ніна тримала на руках немовля, а поряд з нею стояв симпатичний молодий чоловік. Вдома мама аж розчулилася – як це вона посміла приховувати стільки часу таку новину

Ніна мріяла бути лікаркою. Але матеріальний достаток її сім’ї не давав можливості реалізувати мрію. Тому одразу, після закінчення, школи дівчина поїхала на заробітки. Батьки раділи, що близько все-таки – була надія, що дочка хоч зрідка навідуватиметься додому. Вона в них одна і ту вони були вимушені відпустити в світ.

Дівчині, як вона вважала сама, повезло, оскільки до місяця часу їй вдалося влаштуватися в сортувальний цех, де треба було робити відбір яблук. Робота була на ногах, цілий день за конвеєром, але все-таки в чистоті, теплі і офіційно, що дуже тішило Ніну і її батьків.

Перших два місяці було надзвичайно важко як для батьків, так і для самої Ніни, оскільки між ними не було зв’язку. Дівчина вимушена була залишити власний телефон вдома, щоб потім, коли вона заробить собі на новий, вона могла їм зателефонувати.

І ось настав цей радісний момент. Вона змогла зв’язатися з батьками. Розповідала їм, що в неї все гаразд. Вона нормально влаштувалася. Втягнулася в роботу. Зарплата доволі висока як на новачка. Отож, вона зможе заробити собі на освіту. Але, на жаль, за контрактом не зможе в найближчий рік приїхати додому – її робочий графік дуже щільний.

За роботою швидко збігло півтора року. Врешті Ніна може провідати батьків. Саме час Різдвяних свят. Батьки з нетерпінням очікують свою донечку.

Тато вийшов до поїзда, щоб зустріти Ніну, допомогти нести важку валізу. І тут на нього чекав сюрприз – Ніна тримала на руках немовля, а поряд з нею стояв симпатичний молодий чоловік.

Вдома мама аж розчулилася – як це вона посміла приховувати стільки часу таку новину. Звісно, що батьки раді. Лиш прикро, що дочка приховала від них такий факт – пораділи б раніше . Адже діти – це таке диво! Особливо, коли вже власних не можеш народити.

Ніна пояснила в чому річ:

-Боялася, що ви мене не зрозумієте, що засудите моє рішення. А для мене було дуже важливо, щоб ви прийняли це як факт. Тому не наважувалася з вами ділитися такою подією в моєму житті. Вибачте мені. Окрім того, в мене є прохання, щоб ви кілька місяців пригледіли за дитиною, поки я з Любчиком облаштуємо власне помешкання.

-Звісно, доню, що ми це зробимо з радістю.

Матір не знала часом навіть, як бути в певних ситуаціях, настільки змінилося різко життя.

Тепер у неї є маленька солоденька внучечка як стимул до життя. Вона згідна любити її і піклуватися.

Ще були свята і діти нікуди не поспішали, як до них прийшов офіційний лист з посольства, в якому йшлося про усиновлення дитини. Мама не могла второпати про що йдеться. Довелося Ніні розкрити всі карти.

Вона працювала в сортувальному цеху, але на вихідних ще підпрацьовувала санітаркою в лікарні. Тут Ніна познайомилася з Любчиком і зустріла її – свою Христинку. Так життя часом має несподівані повороти. У лікарні лежала жінка, яка не могла залишити дитину собі, оскільки вона була наслідком насилля. Але не хотіла також її позбуватися як вбивця. Тому шукала батьків, які б могли всиновити дівчинку.

-Коли я побачила дитину, то дуже перейнялася її долею, оскільки вона справді дуже мила. Тому вирішила дівчинку взяти собі. Любомир не був проти. Ось така історія. А вам думала про це розповісти пізніше, щоб ви її не відкинули як чужу.

Мама вислухала всю історію і просльозилася. Ти загалом поступила правильно. Маєш чуйне серце, дитино. Я пишаюся тобою, що ти в мене така.

Ніна раділа, що її хвилювання були даремними і що все так гарно склалося. Через кілька днів двоє молодих людей знову рушили в дорогу – їх чекала їхня домівка в сусідній Польщі. Батькам тепер не було сумно з піврічною Христинкою, яка з кожним днем ставала дорослішою і ріднішою.