– Просто я втомився так жити…– Як так?– А ось так. Втомився бути незадоволеним тобою.– Втомився бути незадоволеним мною? – Ольга від подиву мало не задихнулася. – По-моєму, я ідеальна дружина!

– Знаєш що, дорогий, давай спробуємо пожити окремо, – сказала раптом Ольга вранці під час недільного сніданку.

– Як ти сказала? – не повірив Ілля своїм вухам.

– Окремо, – повторила дружина. – Один від одного. Я навіть згодна на цей час переїхати до мами.

– Дивно… – сказав чоловік і важко зітхнув. – Вчора перед сном я подумав про те ж саме. Я можу оселитися на дачі у батьків. Без тебе.

– Як це? – страшенно здивувалася Ольга. – Ти теж про це думаєш?

– Ну так. Я сам хотів запропонувати те ж саме. Але ти мене випередила.

– Але чому тобі це прийшло в голову? – Дружина відклала в бік свою тарілку з гречаною кашею і почала уважно розглядати Іллю.

– Напевно, тому ж, чому і тобі. – Чоловік знизав плечима і винувато посміхнувся.

– Ні, дозволь! – обурилася дружина. – Одна справа – я. Мені-то, якраз, є, чим бути незадоволеною. Але з тобою що сталося?

– Просто я втомився так жити…

– Як так?

– А ось так. Втомився бути незадоволеним тобою.

– Втомився бути незадоволеним мною? – Ольга від подиву мало не задихнулася. – По-моєму, я ідеальна дружина!

– Ти, ідеальна?! – Він кинув ложку в тарілку. – Це я ідеальний чоловік! А ти!.. Ти…

– Що я? – вона з викликом дивилася на нього.

– Ти знаєш, що я терпіти не можу цю твою гречану кашу?

– Терпіти не можеш? – Дружина закліпала очима.

– Так! – Він, як жінка, ображено стиснув губи. – Я ж, коли їм її, ледь ложку до рота кладу!

– Перший раз чую, – зізналася вона. – Ти мені не говорив.

– Ах, не говорив? Так ось тепер знай! Не треба мене цією кашею годувати!

– Як можна не любити гречку?.. Вона ж корисна.

– Їжа повинна бути не тільки корисною, – твердо сказав він, – але і смачною. І чому ти ходиш дому в цьому безглуздому халаті? Ти що, 70+? У мене бабуся вдома одягається краще, ніж ти! На роботу ти ходиш як королева, а приходиш додому, і чомусь переодягаєшся в стару. Ти що, спеціально мене дратуєш?

– А сам-то! – Вона, ображена, обпекла його своїм палаючим поглядом. – Сам-то. У мене складається відчуття, що це ти хочеш мене морально розтоптати…

– Я? – сторопів Ілля. – Це чому це?

– Тому що ти постійно співаєш.

– І що? Я люблю співати. Я завжди співав.

– Це я вже помітила. Але ти ж зовсім не вмієш співати. У тебе немає елементарного слуху.

– Хто це сказав?

– Це я тобі кажу. Я, між іншим, свого часу закінчила музичну школу по класу баяна. І скажу тобі так – від твого співу мені постійно хочеться вийти з віконечка.

– А чому ти говориш мені це тільки зараз?

– Тому що я боялася тебе образити.

– А зараз – не боїшся?

– Але ж ми зібралися жити з тобою окремо. То вже вислухай всі мої претензії!

– Що, невже їх так багато? – У Іллі раптом в очах з’явився страх.

– Дуже багато! – сказала Ольга безжально. – Ми живемо з тобою лише півроку, але мені вже набридло мити за тобою твої черевики!

– Але я тебе не прошу.

– Це не красиво, коли ми виходимо з дому, а у чоловіка на ногах брудні черевики. Що про нас подумають сусіди?І взагалі, ти пам’ятаєш, коли востаннє чистив черевики кремом?

Він на секунду задумався і зізнався:

– Не пам’ятаю….

– Ось! А ще! ..

– Ще? – Ілля набрав повітря, готуючись слухати претензії до себе далі.

– Ще… – Вона раптом зробила паузу, потім розгубилася і задумалась.

– Що, боїшся мене образити? – запитав він, приречено. – Не шкодуй мене, Олю, не треба. Раз вже у нас сьогодні ранок одкровень, говори все як на духу. Я готовий дізнатися про себе всю правду.

– Ні, давай тепер ти говори мої недоліки, – сказала дружина. – Ти ж не всі ще «фе» мені висловив? Що я ще роблю не так? Чим я погана для тебе дружина.

– Та ти не погана дружина, – знизав плечима Ілля. – Просто, є деякі дрібниці… Які часом так сильно дратують. Прямо, терпіти не можу твій халат…

– І все?

– І кашу…

– А якщо я зараз зніму халат і одягну щось інше?

– Я був би дуже радий.

Ольга швидко встала і вийшла з кухні.

Ілля теж схопився і побіг в передпокій мити свої черевики. Коли він відкрив у ванній кімнаті кран, то по звичці заспівав, але тут же схаменувся і замовк.

– Я помив черевики, – вигукнув він через кілька хвилин дружині.

– А я переодягнулася, – вигукнула вона йому з кухні. – І викинула кашу в смітник. Скоро будемо їсти омлет. Ти любиш омлет?

– Обожнюю, – вигукнув він, домиваючи взуття дружини.

До теми «пожити окремо один від одного» вони сьогодні більше не поверталися…