Не люблю своїх онуків, вони як чужі для мене і не можу нічого з цим вдіяти

– Ви, напевно, подумаєте, що це дико. Швидше за все, мої слова прозвучать жахливо, але я до своїх онуків ставлюся байдуже. А онуків у мене двоє, – поділилася зі своєю подругою Тетяна Петрівна. – Я не можу пояснити, чому так. Можливо справа в невістці, а точніше в наших з нею стосунках.

У нас з нею відношення не найтепліші. І так склалося ще з самого першої появи її в нашій родині. Як мені здається, вона завжди хотіла забрати нашу квартиру. Ну, добре, не забрати, а помінятися. Вони з сином живуть в однокімнатній, а я зі своїм чоловіком живемо в трикімнатній квартирі. І невістка мені не раз натякала, про те, що потрібно помінятися, коли вже виношувала другу дитину.

– Хитра у вас невістка, кмітлива, – каже подруга Тетяни.

– Так вона така. Але коли я їй дала зрозуміти, що такого обміну в моїх планах немає, вона почала маніпулювати мною з допомогою дітей. Сказала, що не дозволить з онуками бачиться. Вона-то думала, що я буду через це переживати і відразу ж віддам їй свою квартиру. Але не тут-то було! Мені це зовсім і не потрібно, тільки возиться з підгузками та пелюшками.

– І що ж тепер? Ви не спілкуєтеся з онуками?

– Да ти що! Я сама вирішила скоротити кількість наших зустрічей. Ти ж знаєш, які ці діти буваю галасливі, а я вже не в тому віці, швидко втомлююся. Мені досить того, що вони у свята приходять.

– Але це ж твоя родина, діти твого рідного сина.

– Так я знаю. Своїх дітей я любила шалено, люблю і зараз. Але ось до інших дітей я повністю байдужа. Це стосується навіть дітей моїх близьких. І онуки мене теж не хвилюють, це діти моєї невістки, а не мої. Може, варто було б про це промовчати, але це правда і я не можу цього змінити.