Монологи жінок про чоловіків, які загинули на війні

24 лютого росія напала на Україну. З того часу російські військові руйнують інфраструктуру міст, деякі населенні пункти знищені повністю, деякі — тимчасово окуповані. Російські солдати розстрілюють людей, що рятуються від «руского міра» гуманітарними коридорами, розстрілюють черги за хлібом, спалюють тварин, ґвалтують жінок. Гинуть тисячі цивільних людей і гинуть військові, які до останнього подиху захищали країну.

Ми зібрали монологи жінок про чоловіків, які віддали свої життя, захищаючи рідну землю.

«Люди мають запам’ятати тебе щасливим»

25-річний дніпрянин Денис «Шкіпер» Котенко загинув, визволяючи від окупантів село Лук’янівка, що на лівому березі Києва. У нього залишився маленький син та дружина Настя. Вона хоче, аби її чоловіка запам’ятали щасливим і згадує їхнє щасливе життя на своїй сторінці в Instagram:

«Ми зустрілися трохи понад 10 років тому. Ти вже тоді був відважним футбольним хуліганом, займався боксом, але я відчувала неймовірну теплоту і щирість у тобі. Ти забрав моє серце ще тоді. Роками ми бачилися. І майже щоразу ти казав, що я стану твоєю дружиною. Я стала. Два роки річниці одруження ми провели всього декілька годин разом, ти мав летіти від нас у відрядження. У Краматорськ. Де ти зустрів війну і подзвонив мені.

26 квітня, рівно через місяць у нас буде річниця стосунків. Всього три роки. Ми збиралися прожити щасливе життя. Планували старість. Планувати подорожі. Планували життя після війни. Вірили у перемогу. Думали де відсвяткуємо день народження Роми 4 травня, а де твоє 18 травня.

Наші три роки були найкращими у моєму житті. Були казкою. Ми багато любили, сміялися і жартували, подорожували. Ми прожили щасливе життя у трьох квартирах, двох містах. Ми обірвали наші подорожі на 6 спільних країнах.

Так вийшло, що ми майже ні з ким не спілкувалися, бо не могли відійти один від одного. Ти завжди поспішав додому і писав #лечуклюбимым. Ти писав Ромі дитячі вірші. І мені, найкращий вірш у житті.

Ти любив футбол, фільми Гая Річі, Гарі Поттера, політику, свою країну, нас. Я не знала, що можна так любити. Хоча ні, знала, коли тільки тебе побачила. Я знала.

Я буду показувати Ромі твої улюблені фільми, дивитися разом Майстер Шеф, водити його на футбол, я буду знайомити його з твоїми друзями. Про тебе я зберу книгу, аби син завжди звернутися до тата через ті історії й вчинки, які ти проживав.

Ти найкращий чоловік, коханий, тато, друг. Ми засинали та казали один одному які ми щасливі, вдячні й закохані. По нас «бігали слоники», коли ми засинали.

Я не шкодую ні про що. Ми прожили 10 життів за ці роки. Ми не втрачали час, кохали, приділяли час один одному і казали «я тебе люблю» по сто разів на день.

Ти показав мені яким має бути справжній чоловік, я передам це сину. Ти показав, як можна любити, я буду любити так сина. Ти показав, як можна любити Україну, ми будемо її так любити.

Я обіцяю тобі. Ти – мій найкращий. Ти – моє життя.

Пробач, що ділюся особистим, але люди мають запам’ятати тебе щасливим».

Настя та Денис Котенки.
Фото: Instagram/@vyshnya_a

«Просто бувають співпадіння»

Напередодні повномасштабного вторгнення росії адвокатці Анні Рассамахіній наснився сон, що її чоловік загинув на фронті. Через кілька днів це справді сталось.

«Я не вірю в сни, передбачення та всю іншу побутову магію. Але в ніч на 24 лютого мені наснилось, що чоловік загинув на фронті, дуже реалістичний сон. Я прокинулась рівно о третій ранку і довго трималась за нього, він спокійно хропів поряд. Подумала, якої тільки дурні не примариться, і знову заснула.

За годину почалась війна, а за десять днів чоловік загинув на фронті. Я все одне не вірю в сни та іншу побутову магію, і Сергій завжди над цим сміявся. Просто бувають співпадіння.

Сидячи на уламках свого життя, я роблю те, що можу — граюсь з сином, спілкуюсь з психологом щодо його стану і шалено вірю в нашу перемогу і наше неймовірне майбутнє. Все буде Україна!», — ділиться Анна.

«С*ка війна»
31 березня депутатка «Голосу» Ольга Стефанишина повідомила, що її чоловік загинув від російського снаряда під Черніговом:

«Мій коханий чоловік, Богдан, загинув від російського снаряда 30 березня під Черніговом, намагаючись врятувати людей. Я буду з нашими дітьми, не на зв’язку. Мені дуже боляче. Сука війна».


Ольга з чоловіком та дітьми.
Фото: Facebook/Olga Stefanyshyna

«Ти був другом, коханим і мудрим учителем»

Євген Коростельов загинув 9 березня. Він разом ще з двома хлопцями поїхали на завдання до Мирного Гуляйпільської громади та там загинули від вибуху ворожої міни. Його кохана Дарія згадує те, що наповнювало їхнє життя щастям і любов’ю:

«Знаєш, коханий.. Мені боляче без тебе. Боляче розуміти, що ти більше нічого не відчуваєш. Не чуєш. Не бачиш. Всюди ти: беру зв‘язку ключів — згадую, як загубив їх через мене і годину шукав під дощем. Беру телефон — твої фото і мої повідомлення, які ніколи не прочитаєш. На пальці дві каблучки, що складаються в одну, які ти мені подарував. Дві частини. Ти і я. П’ю чай і так хочеться зробити тобі зелений без цукру та отримати ранковий поцілунок у шию.

Згадую, як питала «раптом війна?», а ти мені: «не думай про це, я про тебе попіклуюсь, краще подумай, яку нову книжку хочеш прочитати». Дивлюсь у небо і розумію, що тепер навіть там — ти.

У тебе були великі мрії та ще більші перспективи й цілі. Пам’ятаю кожну. Ти — лідер у всьому. Але мав досягти небачених масштабів. Весь світ мав побачити твої шалені ідеї та неперевершений розум.. Він завжди мене вражав. Хотілось тебе слухати та ніколи не набридало. Не знаю жодної теми, про яку б сказав «не знаю».

Пам‘ятаєш, як казала, що буду за тебе, навіть якщо всі будуть проти нас? Звісно пам‘ятаєш. А я пам‘ятаю, як говорив, що робитимеш все, щоб я була щаслива, здорова і відчувала свою цінність. У тебе вийшло. Ти був другом, коханим і мудрим учителем. Завдяки тобі я зараз та, ким є.
Це чиста і дуже сильна любов, якої ти для мене ніколи не жалів. Жодної краплі бруду, брехні, образливого слова. Ти мене беріг від злого світу, прикривши своєю спиною. Брав проблеми на себе. Захищав.

Рідний, не вірю, що втратила тебе. Стільки всього повинно було бути попереду. Але ти віддав своє життя за на наше мирне небо, вклавши всю свою любов до України. Ніхто як ти її не любив. Ніколи за тебе не пробачу.

Завжди казав, що робиш все заради мого блага, щоб у мене було все. А тепер у мене немає половини мене самої. Ми були одним цілим. Без тебе пусто.

Як ти колись казав «Я тебе не люблю. Я тебе Кохаю. А це набагато сильніше».
Вічно пам‘ятатиму. У моєму розумі ти зберігся ніжним, розміреним, мужнім, впертим, самовпевненим та сильним.
Напевно чув — часто говорю з тобою.
Знаю, як сильно кохав.
І я тебе. Дуже.
Горда, що твоя.
Ти поруч. І завжди будеш: візуально – твоїми словами на руці та соняшником на браслеті, морально — ангелом у мене за спиною».

Дарія зі своїм коханим
Фото: Instagram/@dariabrizy

«Я сиджу поруч із мертвим чоловіком»

Боронячи Україну від росії загинув кадровий військовий Віктор Сушков. Віктору було 30 років. Він був офіцером українських Сил ППО і віддав життя, закриваючи небо над українськими мирними містами від російських ракет. Його дружина, редакторка видання Obozrevatel Ірини Сушкова виплеснула свої емоції словами у Facebook:

«Я зараз напишу найстрашніші слова у своєму житті. Напишу російською, востаннє, тому що нею я говорила тільки з тобою. Не писати не можу, я хочу, щоб увесь світ кричав, яким ти був. І без тебе я вмію лише одне – писати.

Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Моє життя лежить поряд зі мною в закритій труні. Моє життя, яке витирало мені сльози та говорило, що ніколи не залишить. Яке всю ніч пестило мене, коли було погано. Яке хвалилося мною на кожному кроці. А я хвалилася тобою. І дякувала Богові, що ти такий є. Мене начебто більше не існує.

Я не знаю чистішої, добрішої та гіднішої Людини. Ти був найкращим у всьому. Не тому, що мій. Так і було, у тебе все виходило. Тебе скрізь цінували.

Мені дзвоном у вухах стоять усі твої слова. Тільки ласкаві, інших ти не говорив жодного разу. Якщо в нас удома з’являлося щось класне, ти відразу ж говорив, з ким ми поділимося. Якщо щось траплялося, я трималася лише через тебе. Одного “Ззая!” вистачало, щоб стояла по струнці смирно.

Ти летів зі служби додому з повними кишенями шоколадок, щоб я не сумувала. А все, що брав із собою, завжди роздавав, щоб похвалитися як я готую. Ти ніколи нічого не боявся, жодного разу. Ти сяяв усмішкою щодня, навіть якщо все було погано. “Я тепло одягнений і добре їм”, – на всі випадки життя. Ти будував плани на рік уперед, коли ми поїдемо до батьків. “Я тобі хоч раз у чомусь відмовляв?” – відповів ти на всі мої дурні дурниці. “От я тебе підлікую і все точно буде добре, нам ще дітей народжувати”, “Яка робота, головне, щоб ти була здорова та щаслива”, “Хочу собі таку маленьку дівчинку”, – казав ти кожен божий день.

І завжди допомагав, я могла просити, що завгодно. Ти що командирка? – жартував ти з хитрою усмішкою. “Гірше, — говорила я, — я дружина командира” і цілувала в ніс.

Я могла тобі розповісти те, що не кажуть нікому і ніколи, а ти завжди розумів.

Після весілля до серця біля мого контакту ти додав будиночок і сказав: “Тепер ти – назавжди мій дім”.

Я знала, якими ми нестерпними будемо в старості (“Ззззая, знову сковорідка не на своєму місці”, “Зззая, зззая, хто пив каву і капсулу не дістав”), я знала, які очі будуть у наших дітей. Я давно вигадала, що дарувати тобі на першу річницю весілля. А вибирати довелося вінок на могилу. В останній розмові ти сказав, що охороняєш мій сон. Тепер я оберігаю твій до кінця свого життя.

Ти офіцер із таким внутрішнім кодексом честі, що цим сукам і не снилося. Ти моє серце! Ти моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.

Я проклинаю цих фашистів за тебе, рідний, за наших з тобою ненароджених дітей, за вкрадене життя, твоє та моє.

Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова у 25. Моє життя вкрали нелюди. Моє життя вкрала їб#ча росія».