Мені 49. Я живу з дочкою, зятем і внуками. 8 років тому я розвелась і вирішила посвятити життя дітям. Нещодавно я зустріла Володю. Він запропонував мені жити разом. Я спочатку зраділа, але потім згадала свої слова.

Через три місяці мені стукне п’ятдесят, а моє життя якось несподівано б’є ключем. І, як каже моя подруга, б’є прямо по голові. Вісім років тому я розлучилася зі своїм чоловіком після п’ятнадцяти років шлюбу. Мені остогидла сімейне життя, вічні розборки зі свекрухою і докори з приводу того, яка я господиня.

Тоді я зареклася не зв’язуватися з чоловіками. Вирішила присвятити всю себе дітям. Зараз зі мною живуть дочка з зятем і мої улюблені внучата. По дому хазяйную тільки я. Молоді працюють, збирають на власне житло. А мені тільки в радість про них піклуватися.

Але рік тому я на свою біду познайомилася з одним чоловіком. Його звуть Володя. Доброї душі людина. Дбає, квіти дарує, на руках носить, що й казати. Якось непомітно і швидко все у нас закрутилося. Чесно сказати, такою щасливою я в житті не була. Навіть повірила в нісенітницю на кшталт «просто мужика нормального у тебе не було».

І що скажу, такого точно не було. Від нього у мене метелики в животі, як у дівчати 18-річної. А бабі-то п’ятдесят скоро стукне! І ось недавно Володя покликав мене заміж. Як же це було романтично, словами не передати. І свічки, і романтична обстановка, кільце, коліно і в цілому весь набір.

Тоді я без роздумів погодилася. Але потім почала думати про те, як же нам бути далі. У Володі старенька мама, з якою він живе в одній квартирі. Все б нічого, але не люблять мене свекрухи. Колишня проїла таку лисину, від якої я досі не позбулася. Але тоді я молодша була, могла десь змовчати, десь бути гнучкою. Але в 50 складно себе ламати.

Річ у тім, що я люблю писати, вже закінчую третю книгу. І коли у мене є натхнення, я можу писати цілодобово безперервно. Натхнення захоплює, і я пишу, не піклуючись про те, чи чисто в квартирі, чи приготовлена ​ їжа та інше. Володю це цілком влаштовує, але чи буде задоволена цим його мама, незрозуміло.

І коли я про це думаю, мені так не хочеться знову починати всю цю історію з вибудовуванням відносин зі свекрухою. Страшно мені, загалом, злякалася я, злякалася. І навіть не знаю, як бути, виходити знову заміж або бігти, підібгавши хвіст? Люблю я Володю, добре мені з ним, але боюся, що свекруха буде мені не рада. А жити окремо ми не зможемо, адже він не захоче залишати стареньку маму на самоті. Що робити?