Мене неодноразово ловили в туалеті, били так, щоб було не видно синців, ганьбили мене, забруднивши одяг, плювали в їжу під час обіду. Багато всього було. Не знаю, як я протрималася ці 4 роки у школі.Зараз я досить успішна, маю певний вплив у нашому місті, маю чудову роботу. Днями до мене прийшла влаштовуватися звичайним продавцем моя колишня однокласниця. Я її уважно слухала і мовчала. Але потім почала розмову

Коли я навчалась у 8 класі, мій тато отримав підвищення і ми переїхали жити у престижний район. Як директор відомої компанії, тато вибив для мене місце в елітній школі. І тут я, нерозбещена великим достатком дитина, потрапила у справжню казку – світ брендового одягу, дорогих аксесуарів і розкоші.

Вчилася я добре, тому про проблеми з навчанням навіть не думала, а от чи складуться стосунки з однокласниками – мене хвилювало. Як виявилось, зовсім не дарма.

Не встигла я зайти до класу, як на мене, дивилися двадцять пар очей цих стерв’ятників. Мені вказали на місце в кутку, біля такого ж забитого, як і я, хлопця. На уроках я могла відчувати себе захищеною. У класі були камери та вчителька. Але варто було початися перерві, як починалось пекло, яке я згадую ось уже 15 років.

Мене неодноразово ловили в туалеті, били так, щоб було не видно синців, ганьбили мене, забруднивши одяг, плювали в їжу під час обіду. Багато всього було. Не знаю, як я протрималася ці 4 роки. Було у мене 3-4 подруги і один друг, над якими так само знущались однолітки.

Ці дітки багатих батьків не любили нас, «вихідців» з бідних районів. А ми були змушені терпіти. Було дуже складно. Особливо на випускному, коли я прийшла в шикарній бальній сукні з приголомшливою зачіскою, а вже через пів години виглядала справжнім опудалом в порваному одязі.

Я ніколи не розповідала про свої проблеми батькам. Мені було соромно скаржитися, я боялася зробити собі ще гірше, до того ж шкодувала татові нерви і мамине серце. Я змогла, я вижила.

Запитаєте, навіщо я це зараз тут пишу? Ні, не для того аби мене пожаліли. Зараз я досить успішна, маю певний вплив у нашому місті, маю чудову роботу, найкращого в світі чоловіка і прекрасних діток.

Так ось, днями до мене прийшла влаштовуватися звичайним продавцем моя колишня однокласниця. Вона мене не впізнала, поводила себе тактовно і ввічливо. Дуже просила роботу, говорила, що не змогла здобути освіту, тому що після школи народила дитину. Я її уважно слухала і мовчала. Але потім почала розмову:

– Скажіть, Олено, а як ваші батьки?

Дівчина підняла на мене здивовані очі і відповіла: – Нормально, а ви з ними знайомі?

– Тато все так же при владі? Мама салон тримає? – Не вгамовувалася я.

– Ні, тато збанкрутував, мама немає вже давно, – торохтіла дівчина, відчувши раптом щось недобре.

– Прізвище ваша просто в місті одне, – я дуже хотіла сказати, хто я, тягнуло плюнути їй в обличчя і принижувати, як колись зі мною проробляла це вона, але я стрималася, – вибачте, Оленко, поки місць немає, я вам подзвоню, якщо щось зміниться.

– Дякую, – дівчина поспішила піти. Коли зачинилися двері, я розридалася. Як же мені було важко повернутися в свої спогади.

Як же я мріяла всі ці роки покарати своїх кривдників, але доля карає їх сама. Я могла б влаштувати цю стерву на роботу і повісити на неї недостачу, я могла б влаштувати їй щось ще гірше. Але я не стала, Бог і так змусив її відповідати за свої вчинки, а я змогла виправити своє життя і стати щасливою.