Леся вмовкла і опустила очі. Потім відповіла, що про сина нічого не знає. Уже тривалий час з ним не спілкується і не має бажання відновлювати стосунки

Гуляла в парку і зустріла свою давню знайому. Вона також прогулювалася тут. Ми розговорилися. Колись впродовж тривалого часу жили в одному будинку. Моя сусідка Леся запитала про мене, про маму. Я розповіла і запитала, як вона, як її син Ігор?

Леся вмовкла і опустила очі. Потім відповіла, що про сина нічого не знає. Уже тривалий час з ним не спілкується і не має бажання відновлювати стосунки.

-Як це ні спілкуєтеся? Чому? Це ж твій син!

Така вістка ввела мене в шок. Опісля Леся розповіла мені свою довгу і сумну історію.

Так, вона з Ігорем тривалий час була не розлий вода. З дитинства і до останніх років. Так, вона була його найкращою подругою, порадником, авторитетом, зрештою – мамою. А він – її опорою, помічником і втіхою. Так склалося, що з чоловіком Леся розлучилася давно. Дуже давно. Тоді Ігорю не було ще й п’яти.

Загалом я його не пам’ятаю. Мабуть, ніколи в житті не стрічалися, тому що ми пізніше переїхали в цей будинок, де жила Леся.

Після розлучення Леся, доволі симпатична і приємна жінка, не стала влаштовувати особисте життя, а вирішила присвятити себе вихованню сина.

Ігор ріс розумним і слухняним хлопчиком. З відзнакою закінчив школу і вступив до університету. Любив вчитися, отримував стипендію. Жив у гуртожитку. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Надійкою. Після закінчення вузу, вони побралися і почали винаймати собі житло.

Леся потайки раділа успіхам Ігоря. Бажала, як мама, йому щастя.

Саме на день народження свого єдиного улюбленого сина вирішила Леся зробити сюрприз. Вона не знала, що спланував Ігор. Але вона ж мати, тому вважала себе завжди бажаною у його оселі. Отож Леся спекла торт, купила подарунок і без попередження поїхала до сина. Двері відчинила невістка. Своїм виглядом вона відразу дала зрозуміти, що Леся нині тут – непроханий гість.

Ігор також мовчки стояв у коридорі. На його обличчі не було радості від зустрічі. Він не запросив її увійти до хати, не підійшов як до бажаної гості. Матір тонко вловила цей момент і відчула себе зайвою. Тому похапцем привітала Ігоря, поставила торт і подарунок на тумбу і прожогом вискочила в коридор, щоб не показувати власних сліз, які вже підкотилися до очей. Син не зупинив її, не запросив до святкового столу, що був накритий у вітальні, не зустрів, як рідну людину.

Після цього випадку Леся перестала спілкуватися з сином.

-Як так? Невже він так жодного разу не зайшов до вас, не зателефонував? – не могла заспокоїтися я.

-Зателефонувала я. Продавала власну квартиру і треба було підписати певні папери. Він приїхав, підписав, згріб виручені за квартиру гроші – і все… Наче мене не має на цьому світі… Розумієш?.. Номер у мене той самий досі. Але телефон мовчить. Квартира інша… Він досі не знає, де я живу, – майже крізь сльози мовила Леся.

Я не хотіла вірити своїм вухам. Але Лесі я вірила як собі.

-Чому так, Лесю? У вас були такі прекрасні стосунки! Ви віддали все своє життя лишень йому…

-Мабуть, надто ним опікувалася, тому виріс повним егоїстом. Так не можна віддавати себе комусь, як це зробила я. Треба було мені своє життя влаштовувати, кар’єру будувати, а не віддаватися з головою синові. Може тепер жила б по-іншому…

Я дивилася на ще і досі доволі вродливу жінку, яка свого часу пожертвувала власним щастям заради сина. Вона ще горіла, але вже не було того життєдайного вогню, що може зігрівати життя інших.

У мене раптом вихопилося:

-Як вам живеться зараз, Лесю?

-Не скаржуся. Збулася моя мрія – я купила собі квартиру в новобудові. Зараз займаюся ремонтом… А ще маю песика – білу болонку. Вона мій друг, разом гуляємо, беремо участь у виставках. Але все одно тема сина мене болить. Хотіла б налагодити ці стосунки.

-А Ігор цього хоче? Робив якісь кроки для цього?

-Ні! Бачила здалеку якось сина з невісткою. Вона на цей час була вагітною. Може, вже народила. Не знаю.

-А ви навіть не знаєте хто у вас – внук чи внучка?

-Не знаю. Я не дзвонила і не розпитувала. Це Ігор би мав мені зателефонувати і поділитися цією новиною. Я не буду напрошуватися, я його ж не ображала.

Після цієї розмови з Лесею я була шокована. Не могла ніяк заспокоїтися і зрозуміти, чому в неї так зіпсувалися стосунки з сином? Потім дійшла висновку, що вони обоє не хочуть цього спілкування. Можливо, обоє один на одного ображені? Або це для них вигідно, таке мовчання. Так і живуть, затаївши образу.