Коли я вийшла заміж за італійця, то уявляла своє життя зовсім не так.

Моя італійська свекруха вже скоса на мене дивиться. Каже, що я дармоїдка, бо працювати не хочу. Але я не розумію для чого. Чоловік має гарну роботу. В нас працює домробітниця. Я то думала, що тут стану пані, і буду насолоджуватись життям за кордоном. Та з такими розкладами вже й не знаю, чи стану я тою пані. Зі шваброю в руках я себе точно не уявляю. Я з сорому згорю, як про це дізнаються подружки з України

Коли я вийшла заміж за італійця, то уявляла своє життя зовсім не так. Приїжджаючи в Україну, мені всі заздрять. Я й справді стараюсь гарно виглядати, але те, що муляє мене в душі не бачить ніхто. Я ретельно приховую свою ситуацію від рідних та сусідів.

Я шість років тому познайомилася з італійцем, зустрічалися, їздили один до одного, чекали, коли завершиться його розлучення. Він, щоб було легше отримати нам з моїм сином громадянство, усиновив мого Михайлика.

Торік ми переїхали до нього в Італію. Син пішов в науковий ліцей, закінчив перший навчальний рік (по-нашому 8 клас) досить непогано. Але спільне життя виявилося непростим.

Массімо (так звуть чоловіка) дуже імпульсивний, багато в чому нас вчить економити, я з незалежного життя занурилася в повну фінансову залежність. В Україні у мене мама (за рік життя в Італії, пішов з життя тато), друзі, я популярна людина.

– Ти для чого собі шампунь і крем купила? Ти на нього спершу зароби, – може сказати мій італійський чоловік. Все має бути заздалегідь обговорено. Покупки робляться лише по списку, і боронь боже, щось додатково взяти. Ми не звикли так жити в Україні. Для мене це дико.

А про сина я взагалі мовчу. Прошу купляти лише найнеобхідніше. Але на диво, він його любить і частенько балує.

Зараз нам слід прийняти рішення: продовжити життя і навчання сина в Італії або жити в Україні (тут сина теж взяли б в хороший ліцей). У мене відчуття, що повернувшись в Україну, я можу зламати майбутнє синові, адже тут, як-не-як, європейська освіта.

В Італії: життя на березі моря, гарна освіта, хороше харчування, набагато більша тривалість життя.

У сина є італійське громадянство, у мене поки вид на проживання. В Україні мама одна (хоча ми їй допомагаємо, і вона приїжджає до нас і ми до неї).

Чоловік хороший, але якось немає в нього того шарму. Він не є для мене опорою на все життя.

Чомусь в них так заведено, що жінка повинна тратити на себе свої гроші, а чоловік свої. Мама Массімо вже скоса на мене дивиться. Каже, що я дармоїдка, бо працювати не хочу. Але я не розумію для чого. Чоловік має гарну роботу. В нас працює домробітниця. У свекрухи хороша пенсія і за нею також доглядає жінка, хоча та ще сама не погано справляється. І до речі, жінка, яка працює у свекрухи, з України, а саме з Тернополя.

Я не зможу там влаштуватись по своїй професії. Я вчитель української мови. А свекруха та чоловік цього розуміти не хочуть. А мені що, підлоги по сусідству мити? Я до такого життя не звикла. Я то думала, що тут стану пані, і буду насолоджуватись життям за кордоном. Та з такими розкладами вже й не знаю, чи стану я тою пані. Зі шваброю в руках я себе точно не уявляю…

Я в роздумах. Не знаю яке рішення буде кращим для нас з сином? Що б ви робили на моєму місці?