Коли Олені виповнилося 13 років, батьки вирішили, що їм обов’язково потрібна ще одна дитина. І весь догляд за братом та домашні справи скинули на Олену. З уроками не встигала, а за погані оцінки сварили. Але найгірше було попереду.«Поки брат не закінчить школу, про заміжжя навіть не мрій!» суворо сказав батько. Мені довелося йти на крайні хитрощі.

Коли Олені виповнилося 13 років, батьки вирішили, що їм обов’язково потрібна ще одна дитина і у неї з’явився брат. «Пощастило тобі з помічницею!» – радісно вигукували знайомі та рідня. Олена не любить згадувати дитинство, але одного разу вона розповіла мені свою історію.

Мати раділа, що можна в декреті не сидіти 3 роки, як зі мною. І коли Мишкові виповнився рік, вона в один день згорнула годування і вийшла на роботу на повний день. З ранку до нас приходила бабуся, а коли я поверталася зі школи, вона або засинала, або йшла додому. Брат залишався під моєю опікою. Як же він кричав перший час …

Вдень майже не спав. Мені потрібно було його і переодягнути, і помити, і погодувати, причому кашки-пюрешки завжди свіжі. Якщо батьки поверталися ввечері і бачили брудний посуд або не попрасовані кофтинки-штанці, починали лаятися, що я нероба і дармоїдка. Потім зазвичай переходили до перевірки уроків, а коли мені їх робити? У навчанні я, звичайно, скотилася. Шкодуючи мене ставили «трійки», через які мене лаяли ще сильніше.

– Машинка пере, посудомийка миє, прохолоджуєшся тут цілими днями, про гулянки, мабуть, тільки думаєш! – висловлював мені батько, а мати слухняно кивала. Наче сама забула, як це сидіти хоч кілька годин з неспокійною дитиною, паралельно роблячи домашні справи.

Машинка пере, згодна. Але її потрібно ще завантажити, а потім всі речі розвісити та вчорашнє попрасувати. Посудомийку мені вдень вмикати не дозволяли – багато електрики бере, до того ж дитячий посуд мити змушувала тільки руками та окропом обдавати. А ще я повинна була мити підлоги майже щодня – Міша був дуже активним, багато повзав і ходив.

Трохи легше стало, коли брат пішов в садок. Батьки наполягли, щоб я забирала його відразу після обіднього сну і полуднем годувала вже вдома. Нехай так, але у мене була хоча б кілька годин після школи. Я трохи підтягла уроки і випускалася вже без «трійок».

Всі старші класи я мріяла про факультет біології. Це єдиний предмет, який давався мені легко і був цікавий. Але батьки мій вибір не підтримали.

– Універ знаходиться в центрі міста, ти до нього будеш по півтори години добиратися. А назад о котрій? Мішу треба на танці водити. А ще підготовка скоро почнеться! Не вигадуй!

Батьки були непохитні, так що місце подальшого навчання мені вибирали за територіальною ознакою. Найближче до будинку був кулінарний технікум, куди я і вступила на кухаря-кондитера. Перший семестр я майже не пам’ятаю – була, як це модно зараз називати, в депресії. А потім втягнулася. Мені сподобалося випікати торти, робити тістечка і різні десерти.

З другого курсу я знайшла підробіток – у вихідні працювала в одному кафе поряд з будинком. Батьки спочатку бурчали, що мене немає вдома, але я змогла відстояти хоча б цей особистий час. Коли я закінчила технікум, мене взяли на повну ставку.

Через деякий час до нас в кафе прийшов новий кухар. Ми стали зустрічатися, я затримувалася вечорами, і батьки знову почали вирувати та лаятися. Кілька разів батько приходив зустрічати мене зі зміни, щоб я ні в якому разі не пішла гуляти з Микитою, моїм коханим. Якось вони влаштували мені сімейну нараду.

Покликали бабусю, тітку з чоловіком. Посадили мене в центр кімнати і почали вичитувати, щоб я думати забула про наречених, прогулянки і будь-які розваги.

– З кафе звільнишся! – заявила тітка. – Я тебе на роботу в Мішину школу влаштувала. Помічником кухаря будеш.

– Найкраща новина за сьогодні! – радісно вигукнула мати. – Міша завжди під наглядом буде, до того ж там після обіду вдома вже можна йти. Будеш встигати його на гуртки водити.

Звільнитися з кафе, де мене цінували, платили зарплату, де у мене все виходило і де працював мій коханий? Я уявляла життя, яке мене чекало – сумна шкільна їдальня зі слизькими котлетами і злиплими макаронами, відпрацювання вдома вечорами, життя, присвячене Михайлу.

– Поки брат не закінчить школу, про заміжжя навіть не мрій! – суворо сказав батько

На наступний день я все розповіла Микиті. І ми придумали ось який план. Він давно хотів відкрити своє кафе, збирав гроші, але цього було недостатньо. Тому потрібно було шукати інвесторів або брати кредит в банку. Вдома я сказала, що мені потрібно відпрацювати два тижні. Не відпускають, мовляв, просто так. Батьки погодилися почекати цей строк.

Інвестора ми, на жаль, знайти не змогли, зате знайшли нову роботу. Знайомий Микити працював адміністратором в столичному ресторані і запропонував його в новий проєкт, який відкривався в Одесі. Микита з’їздив на співбесіду до Києва і умовив начальника поспілкуватися зі мною по скайпу. Поки я розповідала про себе, мій коханий запропонував їм спробувати кілька десертів, які приготувала я. Довіз їх в переносному холодильнику.

В мій останній робочий день мене відпустили раніше. Я забігла додому на пів години, поки ніхто ще не повернувся, швидко покидала речі в сумку, забрала документи і свою заначку і поїхала до Микити. Вранці у нас поїзд в Одесу. Далі – тільки моє життя, яке я буду присвячувати тим, кого виберу сама, а не кого мені нав’язали.

Так, я люблю свого брата і дуже сподіваюся, що колись ми зможемо спілкуватися. Ненависті до батьків я теж не відчуваю. Але я розумію, що поки живу з ними в одній квартирі і навіть в одному місті, я буду під їх впливом. Я не така сильна, щоб дати їм відсіч. Тому, на жаль, довелося бігти. Сподіваюся, що на новому місці у нас все складеться.