«До 18-ти років ви забирали всі мої гроші – досить з мене» – сказав хлопець батькам

– Дімка перестав мені віддавати свою пенсію! – скаржиться моя знайома Марія. – Вчора отримав в черговий раз і всю собі залишив. Сказав, що це його гроші, а у нас на них немає прав. Мовляв, до повноліття він нам все віддавав, а тепер йому це набридло. Це як так взагалі ?! Виховали ось такого … І що робити тепер?

Марії сорок років, а її сина Дмитра недавно виповнилося вісімнадцять. Він старший з трьох дітей. Коли хлопчикові виповнилося три, він отримав групу інвалідності. Все життя Діми Марія намагалася його реабілітувати, водила до лікарів – логопеда і дефектолога. І у неї все вийшло. Діма успішно закінчив дев’ять класів школи, хоча всі казали, що і це йому не під силу, а потім пішов в коледж, щоб навчитися на кухаря.

Батьки для нього зробили все, що було в їх силах. Син зможе працювати і сяк-так вести самостійне життя. Може, не досягне особливих висот, тому що третя група інвалідності нікуди не поділася, але все ж це краще, ніж нічого.

Сім’я завжди жила скромно. Марія займалася вихованням дітей і не працювала. Крім очевидних проблем з Дімою, є ще й інші діти: молодший син тільки торік в школу пішов. Вдома є чим зайнятися.

І Марія, і її чоловік завжди дуже розраховували на Дімину пенсію по інвалідності і то допомога, що жінка отримувала по догляду за сином-інвалідом. Раніше все це витрачалося на реабілітацію, ще й доповідати доводилося. Але десь з сьомого класу Діма ходити до фахівців перестав, а, значить, пенсію пустили на інші сімейні потреби.

І ось Діма виріс, пенсія почала приходити на його особисту банківську карту. І хлопець не хоче більше віддавати ці гроші сім’ї.

– Він не тільки не захотів віддавати отримане, а ще й дорікнув нас, що ми щось в принципі забирали! – сумує Марія. – Я йому намагаюся пояснити, мовляв, ми тебе годуємо і одягаємо, про яку взагалі самостійність може йти мова? Немає такого поняття «твої гроші»! Ти нічого поки не заробив!

Діма ж заявляє у відповідь на це, що зовсім немає потреби його годувати, його в коледжі годують безкоштовно. Що одяг купили з тих коштів, які держава виділила на догляд на них. А за житло у сім’ї є субсидія, якої вистачає на оплату комунальних послуг.

– Я з ним намагаюся діалог вибудувати, а він тільки гірше сперечається, – мучиться Марія. – І що мені робити? Вигнати, раз все у нього так чудово? І нехай спробує жити на свої копійки, які за третю групу отримує! Але як же я можу так вчинити? Йому ж йти нікуди …

Чи зобов’язаний хлопець вкладатися в сімейний бюджет, поки живе з батьками? Тим більше, що він дорослий.

Або батьки занадто вимогливі, а він їм нічого не винен?

Дуже непросте питання.