Днями зателефонувала свекрусі, попросила її приїхати, посидіти з донькою. До неї не повезла, донька виглядала нездоровою. Галина Петрівна погодилася, приїхала не одна, а зі своєю донькою Наталею, яка пів року тому вийшла заміж. Зараз чекає дитину.Коли приїхала додому, Наталка вже поїхала.Вирішила похвалитися сковорідками новими, які купила днями. Спеціально наклейки збирала на них. Змогла викупити всі, що були в брошурі.Відкриваю шафу, щоб показати все своє багатство Ганні Іванівні. А його там немає! 

Світлана заміжня п’ять років. Чоловік їздить на заробітки. Здебільшого вдома його не буває. Є донька, їй два рочки. Є двокімнатна квартира. І є свекруха, до якої Світлана іноді звертається за допомогою, щоб та посиділа з онукою. Не часто, як правило раз на місяць. Щоб збігати сплатити комунальні послуги. Далі зі слів Світлани:

“Не знаю як мені правильно вчинити. Днями зателефонувала свекрусі, попросила її приїхати, посидіти з донькою. До неї не повезла, донька виглядала нездоровою. Галина Петрівна погодилася, приїхала десь через годину, не одна, а зі своєю донькою Наталею, яка пів року тому вийшла заміж. Зараз чекає дитину. Ну приїхали удвох, нічого страшного, доця поспілкується з бабусею і тіткою, зі спокійною душею поїхала оплачувати квитанції. Трохи затрималась, вирішила заїхати в магазин, купити що – небудь до чаю, та і продуктів.

Коли приїхала додому, Наталка вже поїхала. А Ганна Іванівна була якась на диво задоволена. Сказала що мені по дому допомогла, пил протерла. Хоча до її приїзду, я квартиру буквально вилизала. Так, щоб не було зайвих слів, та й показати свою хазяйновитість, якщо бути вже до кінця чесною. Тому пилу бути не могло, не встигла б вона з’явитися. Ну та нехай.

Значить сидимо, чай п’ємо. Вирішила похвалитися сковорідками новими, які купила днями. Спеціально наклейки збирала на них. Змогла викупити всі, що були в брошурі. Дуже хотілося спробувати квадратну – гриль. Але вирішила, що почну ними користуватися як тільки доробимо нову кухню. Все буде новим і кухня, і посуд, і сковорідки.

Відкриваю шафу, щоб показати все своє багатство Ганні Іванівні. А його там немає! Я не зрозуміла, де? Начебто нікуди їх не перекладала. А свекруха видає:

— А що ти шукаєш? Сковорідки? Та я їх Наталі віддала. У тебе багато інших. А вона тільки починає сімейне життя. Їй потрібніші. Та й тобі, що ними робити, все одно готувати не вмієш, як моя Наталка.

Сказати, що я втратила дар мови, це нічого не сказати. Кажу їй, що б завтра, на цьому ж місці, стояли мої сковорідки. На що вона мені відповідає: – “Це, що ж тоді я за матір така буду. Спочатку дала, а потім забрала. Ну якщо тобі вже так потрібні ці сковорідки, я тобі свої віддам”.

Кажу їй у мене і свої є старі, а мені потрібні мої нові. І готую я добре, на кухаря вчилася. Вона образилася, надулася, грюкнувши дверима пішла.

На наступний день почала дзвонити їй, хотіла дізнатися, що там мої сковорідки. А вона слухавки не бере, не відповідає. І що мені тепер робити, як повернути свої сковорідки?.

Вирішила чоловікові зателефонувати. Іван спочатку прийняв всю інформацію в багнети:

– Ви, що, не можете без мене, вирішити свої жіночі проблеми? – це перше, що сказав він.

Тоді я йому кажу: -Добре, давай інакше. Мій батько приїде і з гаража, не запитавши, забере твій новий чемоданчик з ключами, який ти так хотів, і віддасть моєму братові. А що? Вони йому ж потрібніші. Ти би себе як повів? Напевно сказав би: – “Це твої родичі, то постав їх на місце?” Так ось прошу тебе, розберися зі своїми.

— Добре, я їм скажу,— сказав чоловік і повісив слухавку.

Стало прикро, що він мене не підтримав. А так хотілося розуміння з його боку.

Раптом задзвонив телефон, дивлюся, її величність Ганна Іванівна. Відповідаю.

— Не думала, що ти така! Приїжджай до Наталки, забереш свої сковорідки.

— Ну, вже ні, — кажу, — Ви самі їх забрали, а тепер, будьте ласкаві, принести і покласти на місце. І якщо ними вже користувалися, зайдіть в магазин і потрудіться мені купити нові. Використані мені не потрібні.

— Яка ж ти підколодна! Бідний мій синочок, за що йому таке покарання? – і поклала слухавку.

Оце так! Виявляється я зміючка! І життя зі мною покарання!

На наступний день, прийшла Наталка, принесла сковорідки. Кажу їй:

— Навіщо ви так зробили? Ось тобі не соромно? Ти стоїш тут, по суті, з поцупленими сковорідками…

— Це тобі повинно бути соромно! Ми з мамою думали, що ми сім’я. А ти невдячна! Мама ж не просила грошей, за те, що сиділа з твоєю дитиною!

— Краще йди, — відкрила їй двері — просити, вас, більше ні про що я не буду, не хвилюйтеся. — і закрила двері. Подивилася на карті, у мене, 1500 гривень. Взяла і все переказала Ганні Іванівні. Написавши повідомлення: “За те, що сиділи з онукою”.

Подзвонила чоловікові, сказала що не хочу і не буду більше спілкуватися з ними. Якщо він захоче, то я не буду проти. Вона його мама. Він начебто зрозумів. А там Бог його знає, що у нього в голові”.