Діти у своїх головах давно поставили на мені хрест і це відчувається у їхньому відношенні до мене.Моїм домом вони почали розпоряджатись, як своїм. Його слова: «Потерпіть трохи бабусю, скільки тут залишилось?» мене ніби від сну пробудили

Знаєте як буває в житті у старих людей, коли вони починають шкодувати про те, як прожили життя? Раптово розуміють, що могли прожити в рази краще, а замість цього витратили його на нікому не потрібні речі. Завжди шкодують про це і просять своїх нащадків не повторювати своїх помилок.

Так ось я вирішила «зламати шаблон» і пожити для себе хоча б на старості років. Мені вже під восьмий десяток, однак здоров’я дозволяє вести вільне життя. І мені не соромно. І не може мені бути соромно за те, що я так живу і веду себе, адже все моє життя було завжди для інших людей. В один період для чоловіка, в інший для дітей. Ось настав третій – для мене.

Можна скільки завгодно звинувачувати мене в необачності, але мені все одно. Зараз я намагаюся відсудити у своїх дітей квартиру і перестати з ними спілкуватися хоча б на час. Вони у своїх головах давно поставили на мені хрест і це відчувається у їхньому відношенні до мене. Моїм домом вони почали розпоряджатись, як своїм. Син поселив до мене свого сина з нареченою, навіть не поцікавившись моєю думкою. Його слова: «Потерпіть трохи бабусю, скільки тут залишилось?» мене ніби від сну пробудили. Я згадала, що я ще є, що я ще жива і вже усі свої обов’язки виконала.

Сказати, що діти здивувались коли я виставила онука з його кралечкою і змінила замки – нічого не сказати. Вони почали вимагати частку від мого ж дому собі. Рідний син подав до суду, аби продати моє житло та отримати гроші, які йому потрібні для сина. Дякуючи моєму чоловіку, діти не мають до моєї нерухомості абсолютно ніякого стосунку. Природно, що у своєму заповіті я все залишу їм, але не зараз. Хоча б в останній етап свого життя я хочу відчути повну свободу. Мені не хочеться залежати ні від кого, не хочеться звітувати або думати, що я комусь щось винна. Ні, єдине моє бажання полягає в тому, щоб дихати вільно без жодних “потрібно”.

Мої подруги дивлячись на мене дивуються. Кожна з них живе в подібних умовах, а деякі навіть правнуків змушені няньчити. Але жодна не готова до таких кардинальних кроків, хоча всі відкрито мене підтримують. Я не знаю, чи на довго вистачить мого здоров’я, можливо я колись і пошкодую про свій вчинок, але зараз я нарешті вільна і щаслива.