Притча про сліди на піску

Одного дня молодий чоловік на ім’я Данило вирушив у довгу подорож через пустелю. Він прагнув знайти відповіді на питання, які не давали йому спокою. Чому іноді життя здається таким важким? Чому у хвилини випробувань Бог здається далеким?

Кілька днів Данило йшов крізь спеку й бурі, покладаючись на карту і свою силу. Але чим довше тривав його шлях, тим більше він відчував втому й сумнів. Одного вечора, сидячи біля вогню під зоряним небом, Данило замислився:
— Чому, Боже, коли я найбільше потребую Тебе, я не відчуваю Твоєї присутності?

Наступного ранку Данило побачив дивний сон. У ньому він ішов берегом моря, а поруч із ним ішов Бог. На піску залишалися дві пари слідів — його і Божі.

Чоловік зупинився й поглянув назад. У ті моменти, коли йому було легко й радісно, дві пари слідів тяглися поруч. Але коли були найважчі періоди життя — часи втрат, болю і страху, — на піску залишалася лише одна пара слідів.

Данило запитав із гіркотою:
— Господи, я завжди вірив, що Ти поруч. Але чому в найважчі моменти мого життя я залишався один?

Бог подивився на нього з лагідною усмішкою:
— Сину, Я завжди був із тобою. Але в ті дні, коли ти бачив лише одну пару слідів, це були не твої. Це були Мої. У найважчі моменти Я ніс тебе на руках.

Данило прокинувся й довго сидів, вдивляючись у пустельний горизонт. Тепер він знав: навіть коли здається, що Бога немає поруч, Він завжди тримає нас, допомагає й підтримує, навіть якщо ми цього не бачимо.

Відтоді Данило продовжив свою подорож із легким серцем. Він знав, що більше ніколи не буде самотнім, бо Бог завжди поруч — навіть тоді, коли ми не усвідомлюємо Його присутності.

—

Ця притча нагадує, що Бог завжди поруч із нами, навіть у найтемніші часи. Його допомога може бути непомітною, але вона завжди є.